Вчора приїздив якийсь армійський чин і еитав чому в бліндажу немає освітлення. Після його від'їзду привезли новий генератор і паливо для нього. До ночі робили підлогу в їдальні, встановили пожежний щит і всім сказали поховати речі в рюкзаки щоб вони не стояли на поличках. Ще зірвали з дерева ящик в якому зберігалися галети. Галети викинули. Змусили з'їсти або повикидати всю їжу в бліндажі. Також розваляли імпровізовану палатку. Страшенно бояться начальства. Мабуть сьогодні знову буде день показухи.

Сьогодні нарешті, після майже місяця обіцянок, зібрали людей без рахунків в банках і відвезли в відділення "Ощадбанку", але виявилося що спершу потрібно повантажити меблі а після повернення в лагерь треба було робити грудні фігури для стрільб. А перед цим всим група копала рівчака навколо палатки, переносила туди ліжка, встановлювала буржуйку і прибирала там; а ще натягували на кілки палатки половинки пластикових пляшок. Одним словом: підстава. Виникла підозра що якби не всі ці роботи, то нікого нікуди б не повезли. Хоч я й відкрив рахунок в "Ощаді" ще позавчора, але все одно вирішив примазатися до поїздки щоб уникнути занять з дурнуватими інструкторами. Після того як купив банку Revo згадав про таблетки кофеїну на які в мене вже не вистачило грошей. Сержанти, які при першій ліпшій нагоді не забувають нагадувати як вони переймаються курсантами, запросто можуть чи не щодня водити хоч весь взвод в госпіталь, в магазин або в банк адже йти всього близько 30 хв. От тільки вони цього не роблять а лише пиздять про взаємодпомогу і братерство. Хіба це важко зарядити вдома декілька павербанків а потім принести нам сюди? Або купити, звісно не за свої гроші, батарейки для ліхтариків? Звісно ж не важко. Придуркуватий Соколов забув вставити кабель а потім забув сам павер вдома. Тут є один мобік, в якого загострилася якась болячка через що він не може бігати і нормально ходити, якого хочуть залишити ще на місяць бо він пропустив майже всі заняття. Це не має смислу бо через місяць нічого не зміниться. Його потрібно відправити додому. Сержанти могли б поклопотатися про його списання. Зроблять вони це? Гадаю що ні. Те ж з зарплвтнею: ніхто не піде в бухгалтерію розбиратися. Ці придурки ділять людей на перших других вказуючи пальцем і називаючи номер а подати команду розрахуватися на перших і других в них не вистачає клепки.

Був день показухи. Бігали по полю відпрацьовуючи прходження мінного поля, переміщення двійками коли один прикриває а інший рухається і т.п. Доводилося часто присідати на одне коліно і швидко підніматися та бігти вперед. Фітнес ще той. Сержанти заборонили з'являтися на показуху одному жалюгідному мобіку та ще й з сер'йозною травмою ноги. В лагерь повернулися лише близько 18:25. Начальство так і не приїхало. Виникла підозра що ми тут щодня повинні гарувати як коні, але начальство з якихось причин робить все через жопу та не навантажує рекрутів. Чимало таких які кашляють і теипературать вже більше тижня. Сьогодні близько 14 захотіли потрапити в госпіталь або медика. Прізвища як невірно записали ще в перші дні так ніхто й не виправив хоча обіцянок було багато. Можуть ще й документи оформити на неіснуючі прізвища.

А от і діагноз: пцслятравматичний артроз. Травматолог порадив операцію, але я вагаюся. Не знаю яка саме операція і чим вона закінчиться.

Із застарілою травмою пальця ноги поїхав в лікарню для військових. Медичноої машинки довелося чекати ледь не до другої години дня бо спершу вона відвезла першу групу з 7 рекрутів а потім повезла людей вантажити дрова і чекала поки вони це зроблять. В лікарні перед самим носом закрили двері рентгенкабінету бо через 20 хв в рентгенолога закінчувався робочий день. Завтра о 8 ранку треба бути в нього, але повезе вже не спеціальний медичний автомобіль а тутешній курсант (якого чомусь відправили з фронту проходити курс БЗВП) з власним авто. Спеціальна медична машинка повезе когось іншого в інше місто. Пішки і без супроводу не пускають а медсестра яка сьогодні була зі мною, буде відлежуватися вдома бо застудилася. Чергова їбаністіка. Не уявляю щоб було якби не пацаняик з власним автомобілем, мабуть все б розтягнулося на весь тиждень. Тут має цілодобово чергувати лікар, але лікар приходить не кожного дня і всього на декілька годин. Замість лікаря віддувається медсестра яка не має потрібних знань і не має права ставити діагноз. Та й медсестра теж приходить не щодня і не на всю добу. Замісник командира взводу, по суті як староста класу в школі, прикинувся хворим і потім, так щоб бачив взводний, займався неважкою роботою в бліндажі при цьому нагадуючи що він хворий і мусить витрушувати сажу з димаря. Переконаний що він щось знає бо решта багато і довго бігали по полю і посадці. Те що я сьогодні пропустив заняття і пропущу їх ще й завтра викликає заздрість в деяких тутешніх вилупків.

Вчора після трактора докопував окоп. Його стінки треба прикрити дошками. Коли закопали стовпчики та прибили до них частину дошок, то зрозуміли що стовпчики повинні бути товстими, глибоко закопаними і однакової висоти. І дошки також мають бути не тонкими. Приїхало 5 сержантів і жоден не знає як його правильно робити. Довго роздивлялися якусь картинку після чого спихнули всю відповідальність на нас. Був підполковник. Кричав на інструкторшу що в реальному житті ніхто не піде тягти пораненого з рюкзаком і карематом за спиною. З'ясувалося що цілий мав бути присв'ячений киданню гранат.

Черговий дурнуватий день в учебці. Були стрільби. Стріляв з РПГ патроном від калаша і потім хапаєш АК, 3 позиції в окопі по 10 патронів, потім з ящика треба за 45 секунд зарядити в ріжок стільки патронів скільки встигнеш і після цього йти по окопу і стріляти по міщеням в окопі. В кінці треба стріляти крізь двері бліндажу і кинути гранату в фанерні мішені перед окопом. Ледь не прострелив ліву руку коли відчиняв двері і з однієї руки зажимом стріляв з АКМ. Ну, і як завжди під'йом ще до 5 ранку, багато ходьби, стояння в чергах, крики придуркуватих сержантів, стояння в строю і півгодини справді чогось корисного, а саме стрільба і вправи зі зброєю. На стрільбах був перевіряючий і виявилося що ми все робимо не так і не за планом. Сержанти полаялися з ним після чого він поїхав. Відмовився знімати з себе плитоноску і рюкзак, коли штабс сержант сказав що дозволяє зняти, то решта зняла а я не схотів через що до мене доколупався замісник командира взводу. Ця тупа хуйня розказала про мою непокору штабс сержанту і ввечорі я мусив вислуховувати його залякування (включно з тим що в якому-небудь іншому місці мене могли й застрелити) і розповіді що треба бути однією командою. Основне завдання замісника командиру взводу - звітувати хто в строю, хто хворий і т.п. Як староста в школі. Натомість цей виродок розводить тут диктатуру та прикриваючись тим що він типу начальник і йому треба завжди бути на зв'язку уникає будь-якої роботи. Після стрільб сержанти віддали свою рюкзазки щоб їх відвезли на автомобілі а самі пішли разом з нами показуючи що ніби як такі самі як і рекрути. Схоже що цьому їх навчали спеціально бо вони часто кажуть чи натякають що живуть в таких самих умовах як і рекрути і що над ними теж є начальства і що вони теж страждають від якихось незручностей.

А ще в кишені штанів розклався на диво гострий ніж, проштрикнув штанину і мені пощастило що він не порізав стегно коли я повз з умовно пораненим на собі.

Сьогодні були заняття з так званої тактичної медицини. Інформації багато, книжечок чи якихось інших підручників не видали. В нас мали бути зошити, які ми мали десь купити за власні гроші незважаючи на те що в місто не випускають. Тягали поранених по полю з какашками та витягували з танку,. Ще вчилися накладати турнікети. Підповзаєш до пораненого, накладаєш турнікет, попередньо закрившись ним від можливих куль та уламків, кладеш його на себе і на спині повзеш з ним 20 метрів. Такий спосіб евакуації займає багато часу, сил і на додачу можна травмуватися самому. Наприклад, в мене щось хрустіло в шиї. Все відбувалося вброніках, шоломі та з АК. Для того щоб з цього був якийсь толк потрібно спершу навчити основам анатомії та біології людини, як в школі, потім основам мед. допомоги і тільки після цього навчати допомозі пораненим солдатам. Ще потрібні іспити, багато практичних занять і заламіновані пам'ятки кожному. Якщо не враховувати обід, то вся ця херня зайняла весь день і в бліндажі повернулися лише тоді коли почало сутеніти. Розказували про американський MARCH (https://tactical-medicine.c...mbat-casualty-care). Виходить так що якщо ти дійсно хочеш навчитися, то мусиш робити це самостійно: самостійно шукати потрібні навчальні матеріали, спеціальний турнікет для тренування і все інше. Також приїздили люди з двох танкових бригад і роти охорони. В танкові війська ніхто не захотів а от роті охорони декілька людей залишили свої контактні дані. Ще один їбанатский день. Проснулися в половину 5 ранку, займалися якоюсь дурастікою, потім будевечірня перекличка і все. А, ще кудись зникло 11 рлжків від АКМ. Цілком можливо що їх хтось вкрав а нас хочуть звинуватити.

Сходив в магаз неподалік від того кладовища де вантажив попиляні дерева на дрова. Дорога до кладовища - 7 хв. Від кладоуища до магазину ще 2 хв. Судячі зі слідів на снігу рім мене туди ходить ще хтось. Співмешканці по бліндажу переносять привезену деревину а я по тихому пішов подалі. Приїхав рекрутер з роти охорони для служби тут по місцю. В цій довбанчй учебці особливо нічого не робиш, але часу зайнятися чимось корисним небагато. День вкладається в снідок, обід, вечерю 3 шикування на імпровізованому плацу. Через втому на кладовище по солодощі так і не пішов.

Десь в 13 хв. ходу є кладовище. Вночі, якщо не засну, піду туди пошукаю цукерки.

Сьгодні копали ямку для стрільби лежачи. Для того щоб це зробити довелося проикадтися о 4:23 ранку. В бліндаж повернувся близько 14 години. Копали в касках, з 2 ріжками для АК в сумці на РПС, плитоносках і з АК 74 з якого ніхто тут не стріляє бо для них немає набоїв, але все мусиш тягати їх з собою. А ще з порожніми рюкзаками за спиною. Інструктор не знає толком як має виглядати окоп на одного для стрільби лежачи. А ще він 3 слова не може нормально зв'язати. Окопчики повикопували десь хвилин за 40 а весь інший час був витрачений на стояння в строю, вислуховування криків інструкторів, метушню по витягуваню всього барахла з бліндажу і надягання цього барахла на себе, отримання непотрібної зброї, очікування інструкторів та вислуховування так званої теоретичної частини про копання ямки в землі, маскування цієї ямки і серед яких дерев краще ховатися від арт. обстрілу. А ще закопували викопані окопи.

Паспорт, який мені сказали взяти для того щоб мені в армії створили банківській рахунок для нарахування зарплатки, не знадобився. В довбойобській армії прибігла фінансистка яка сказала що вона може лише взяти номер вже ісснуючої карточки і все. Підходить не всякий рахунок не всякого банку. Приватовська "Універсальна" не підходить а от приватовську картку для виплат можна. Гроші не прийшли. В підтримці банку сказали що їм потрібен ЄДРПОУ військової частини і вони включать можливість нариховувати ЗП. Армійські довбойоби брешуть в очі що вирішать це і перекладають відповідальність один на одного.

Чергові стрільби. По 120 патронів на людину. Треба хоча по 300. Було 4 майданчика з різними вправами. Я погано стріляю, бо зір поганий, але тут є такі олені що просто караул.

Роман, який працює в роті охорони і якого сюди прислали проходити КМБ, переконав мене піти вантажити спиляні на кладовищі дерева. Вантажити важезні кругляки дерев легше ніж сидіти на нікому непотрібних лекціях та стояти на шикуваннях в броніку, касці і з АК за плечем і вислоховувати горлання пиздаватих сержантів. Біля кладовища також виявився магазин, але без алкашки, цигарок і з бідним асортиментом. Купив 3 тістечка з вишневою начинкою, 0,5 л Nonstop boost, палку ковбаси і упаковку вологих серветок. Роман, щедра душа, пригостив всіх кавою на 200 грн. про що розкзав усим хто був біля входу в бліндаж.

Був на стрільбах. Вистріляв близько 160 патронів 5.45 з АКМ. З'сувалося що зір в мене таки погіршився в порівняння з минулим. Ну або ні а я просто не звертав уваги. Цілик і мушка втрачкють чіткість вже через декілька секунд після того як я їх співставив. Не хочу заволяти сюди дотсавку замовлених ще перед мобілізацією окулярів для далекозорості а то ще розіб'ю або загублю. До стрільбища йти 52 хв. Провели ми там весь день в касках, бронбіках, з рюкзаками, карематами та АК і двома ріжккми. Зброю нам видали суто для галочки тому що них не набоїв і 130 людей позмінно стріляли з 26 АКМ. Звук пострілу не схожий на жодні які я.чув в фільмах і відетіграх. Звук пострілу з АКМ нагадує дуже гучний хлопок. Приклади занадто довгі і дуже незручні. Віддача слабка. Тримати АК в руккх в положенні для стрільби та ще й цілитися важко. Стрільби організовані вкрай погано. Інструктора кричать що ми ходемо строєм, не вміємо швидко шикуватися, не знаємо як правильно звертатися до начкльства, як звходити в стрій і таке інше хоча строєвої немає, устав ніхто в очі не бачив. Таке враження стройова поуинна бути в нкс в крові і ми всі повинні тут ходити строєм як на параді, але ж це їхній обов'язок пошикувати та все прауильно організувати. Наприклад, де ліхтарі? Електрики немає, бктарейка не вічна а паливо для генратору вже закінчилося. Теж саме з зарплатнею: приїхала якась фінкнсистка і сказала що треба номера рахунків куди буде нарховуватися ЗП. Картка "Універсальна" від Привату не годиться і оформляти рахунки вона е буде, тож якщо немає підходящого рахунку в підходящому банку або якщо ти не знаєш номер картки, то ЗП ти отримувати не будеш.

Я в учебці. Вже десять разів пошкодував що пішов в військкомат по повістці. Бліндаж, деревяні нари на два поверха, буржуйка, 2 раза на добу вмикають генерктора, паливо за власні гроші, нікуди не пускають і вийти в магаз чи на пошту можна лише в супроводі відповідальної особи хоча тут один, який приїхав на власному автомобілі, просто сів і поїхав без дозволу і все що йому це начальство трохи покричало перед строєм і навіть не на нього бо його в той час не було. Дуже дискомфортно і найгірше це бидло найулюбленішим дозвіллям якого є кучкування перед входом в бліндаж і куріння цигарок та харккння і плювання собі під ноги. Добре що вони в поганій фізичній формі і якщо почнеться махач, то скоріш за все я вийду переможцем особливо зважаючи на те що всі вони не полізуть а щонайбільше троє найбільш ініціативних. Коли я пишу бидло, то це прям бидло а не якесь перебільшення. Маса з примітивними інтересами яка прагне насадати ієрархію і поділити всіх на головних, яким дозволені всілякі вольності просто тому що вони типу начальства, та підлеглих які мають коритися. Грошей на цигарки в них пішло просто гибель. Є тут і нормальні люди. Зустрів викладача філософії який дратує своїх співмешканців ще більше ніж я своїх. Більшість мобілізованих мають під 50 та за 50 рочків. Чимало людей з хронічними захворювання різного ступеня тяжкості. Бачив декілька відверто психічно нездорових. В моєму блбіндажу є нкркоман який на ничку закидається якимось ткблеткааи. Гребуть всіх до кого можуть дотягнутися. Підробляють результати медкомісії та роблять все щоєможуть аби тільки загребсти в армію. Наприклад, тут є людина яка ледве піднімає ліву руку.

Прочитав „Браму“ Фредеріка Пола. Таке собі. Обкладинка набагато краща ніж сам роман.

Відчув новорічний настрій. При -12, сякому–такому снігу що скрипить коли
на нього наступаєш і сильному вітрі безлюдні вулиці під похмурим небом
виглядають не так і погано. Ще й сонце підмальовує в відтінки червоного
і жовтого краї хмар. Не вистачає лише мандарин, шампанського, шашликів і
віхоли.

Фотографувася на документи. Кисла і незадоволена рожа. Ще й якась зла і опухша зі щілинками–очима. Дивно як з таким виразом обличчя від мене не тікають люди.